Великодні святкування у Витачеві: енергетичний центр на живописних схилах Дніпра

Ще десять років тому живописні схили Дніпра в селі Витачів на Київщині були абсолютно занедбані. Наразі це популярна туристична локація, куди на вихідні та свята з’їжджаються численні відвідувачі, які прагнуть насолодитися природою та смачною випічкою. Більше про це місце розповість УНІАН.Туризм.

Весна – це чудовий період для подорожей, особливо до таких вражаючих місць, як село Витачів у Київській області.

Місце сили, що надихало Тараса Шевченка

Вперше я відвідала Витачів у 2017 році під час автобусної екскурсії до Канева – на шляху наш гід робив кілька зупинок у живописних локаціях, проте, здебільшого без будь-яких туристичних зручностей.

Зокрема, до Витачева фактично не було прокладено жодної дороги, а галасливі компанії любителів випити заїжджали на траву прямо під каплицю, залишаючи після себе купи сміття. І хоча ці мальовничі схили з чудовими краєвидами на Дніпро радували око, загальна атмосфера навколо не надто надихала.

Це було дуже прикро, адже насправді це місце має багатий історичний контекст. По-перше, село Витачів вважається одним з найдавніших поселень Полянського князівства та Київської Русі – згідно з наявними історичними даними, воно було засноване приблизно у IV столітті нашої ери, тоді як перша літописна згадка про нього датується 949 роком. Згодом тут функціонував великий річковий порт, і київські князі організовували з’їзди. Усі ці факти підтверджуються результатами археологічних розкопок, проведених у 1960-1970-х роках.

Крім того, Витачів асоціюється з видатним українським митцем Тарасом Шевченком – кажуть, він любив блукати цими крутими схилами в пошуках натхнення і навіть хотів придбати тут землю, але не судилося.

У 1991 році у Витачеві з’явилися кілька архітектурних об’єктів, які згодом стали його основними візитними картками – дерев’яна козацька каплиця, створена за кресленнями самого Тараса Шевченка, та дерев’яний млин. Вони мали стати початком так званої “Української духовної республіки” – гуманістичної концепції, започаткованої українським письменником, філософом і дисидентом Олесем Бердником.

Цю капличку та інші об’єкти навколо неї Бердник збудував власноруч, проте подальші його плани не вдалося реалізувати через погіршення стану здоров’я – у 1996 році у Олеся Павловича стався перший інсульт, а у 2003 році він пішов з життя у віці 76 років.

Нове життя

Наступні кілька десятиліть це місце залишалося занедбаним. У 2007 році частину землі з невеличкою хатою біля каплиці придбала подружня пара лікарів з Києва – Олександр та Ірина Собко. Спочатку вони планували облаштувати тут дачу, щоб їхні діти могли бути ближчими до природи. Проте у 2014 році, остаточно втомившись від шуму великого міста, вони переїхали туди на постійній основі.

Кілька років родина Собко витратила на “перевиховання” відпочивальників, які періодично відвідували ці схили – з гучною музикою, сміттям та алкоголем. Поступово, працюючи над відновленням архітектурних об’єктів та інфраструктури у Витачеві (Олександр самостійно засипав дорогу сюди ґрунтовкою, а згодом сільська громада забезпечила її асфальтованим покриттям), сюди почали приїжджати більше усвідомлених туристів.

Як згадують Олександр і Ірина, з часом люди почали стукатися до них у двері, вважаючи, що там є кафе чи магазин – так у них виникла ідея побудувати тут пекарню “Витач”. І не звичайну, а таку, що відповідала б духу цього місця – хліб тут пекли за старовинними рецептами на заквасці в справжній цегляній печі. Для цього Олександр, який раніше не мав жодного стосунку до гастрономії, вивчився на пекаря.

“Хлопці приїжджають з передової сюди до нас, стають і кажуть: “Ми не віддамо їм це” (росіянам – ред.). І таких місць в Україні багато, їх треба відкривати. Ми простий приклад цього. Ми проста сім’я, яка просто почала опікуватися цим місцем – поволі, поволі, і відчули, що людям воно потрібне, і на городі збудували пекарню. Це наша хата, ми тут живемо. Збудували пекарню на дровах, тому що відчули, що має бути все справжнім”, – розповів Олександр Собко під час презентації нацпрограми “Подорож до себе. Шляхи відновлення”, яку представили саме у Витачеві раніше цього тижня.

Пекарню планували відкрити до Великодня 2022 року, але у плани втрутилася повномасштабна війна Росії в Україні – і господарі пекарні вирішили відкритися раніше, щоб на волонтерських засадах випікати хліб для армії та всіх, хто його потребував. Пізніше вони згадували, що це допомогло ще більше об’єднати місцеву громаду – і тепер їхній бізнес забезпечує роботою багатьох жителів Витачева.

“Я дуже вірю в силу українців. Перші дні повномасштабної війни показали: коли ми разом, то нас нічого не здолає. Пекти ми почали 26 лютого 2022 року. Великдень і Святвечір – це такі дні, коли, де б ми не були, ми їхали до моєї бабусі. Бабуся 1927 року народження. 1933 рік – Голод, 1947 рік – Голод. Друга світова війна. Вона завжди вчила мене любити хліб, любити людей, які збирають хліб, любити людей, які печуть хліб. І ніколи не дозволяла викидати шматочок хліба. Тому, коли почалася повномасштабна війна, ці її слова дуже сильно в пам’яті піднялися – вона говорила: “Поки печеться хліб і горить в печі, Україна жива”, – розповіла Ірина Собко.

На Великдень 2026 року в пекарні “Витач” підготували особливу програму – напекли святкову випічку, а також організ